Інсценізація п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями»

 

Виховний захід з української літератури «театральна вітальня». Інсценізація п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями»

ВИХІД IV

Ті ж і Проня.

Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?

Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.

Прокіп Свиридович. Що ж там?

Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?

Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).

Мати одхиляється.

Явдокія Пилипівна. Що де ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..

Проня. Така саме мода.

Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!

Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!

Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите...

Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте; у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?

Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.

Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?

Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю).

Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!

Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.

Проня. То що, а все негаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки,

Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна, О! Хто? Хто?

Проня. Голохвастов.

Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?

Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образованний, гарний, багатий.

Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!

Проня. Що ви знаєте?

Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.

Явдокія Пилипівна. Та про мене.

Проня. Глядіть же, щоб усе було гаразд.

Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.

Проня. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!

Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?

Проня. Чімпанцького треба: так водиться.

Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.

Проня. І того жалієте для дочки!

Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий...

Прокіп Свиридович. Та я й нічого... Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірченого).

Проня. Дайте Химці, а я напишу... та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!

Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?

Прокіп Свиридович. Та вона не поміша: лишній родич у хаті.

Проня. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.

Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється,

Проня. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!

Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, бог з вами!

Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.

Проня. А як прийде?

Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.

Проня. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте...

Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались...

Прокіп Свиридович. В пенціоні не були...

Проня. То все ж таки можете хоч трошки модніше себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений...

Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!

Проня. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об'явлснію... Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати).

Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!

Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла).

Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей). Химко! Химко!

Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!

Прокіп Свиридович. Та йди, треба.

 

ВИХІД V

Прокіп Свиридович і Химка.

Химка (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить...

Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундє- ревича збігати, на гроші!

Xимка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!

Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!

Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хварту- хом махала, махала... махала... так тільки жевріє...

Прокіп Свиридович. А ти ще пеленою його помахай!

Химка. Дайте краще вашого чобота!

Прокіп Свиридович (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!

Голос Проні (з кімнати). Химко! На записку!

Химка. У мене не десять ніг, а дві!

Голос Проні. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!

Химка. От наказаніє! (Іде до кімнати).

 

ВИХІД VI

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (збентежено). Сестра Секли- та йде! Ну, що його робити?

Прокіп Свиридович. Невже? От халепа!. Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.

Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.

Голос Секлити (за дверима). Куди це ти, Химко?

Голос Химки. За вином якимсь.

Голос Секлити. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.

Голос Химки. Не казано.

Прокіп Свиридович. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..

Явдокія Пилипівна. Та чому б і не дать, так боюсь Проні; от лихо!

 

ВИХІД VII

Ті ж і Секлита.'

Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!

Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!

Прокіп Свиридович. Здрастуйте!

Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!

Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.

Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?

Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!

Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!

Прокіп Свиридович. Яв своїй хаті властен і голий ходити!

Явдокія Пилипівна (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!

Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!

Секлита. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни). Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!

Явдокія Пилипівна. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось...

Прокіп Свиридович. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.

Секлита. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню...

Прокіп Свиридович (дo Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер...

Явдокія Пилипівна (тихо). І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!

Секлита. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!

Прокіп Свиридович. Явдохо! Знайшла Явдоху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не почула!

Секлита. Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась? Давай мерщі горілку!

Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хо,ч так дуже!

Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?

Явдокія Пилипівна. Та й вуха ж у нас не позичені.

Секлита. Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.

Явдокія Пилипівна. Та чи воно ж годиться? У нас така дочка!

Секлита (бере пляшку і палива зараз чарку та в рот). Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!

Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!

Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!

Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!

ВИХІД VIII

Ті ж і Проня.

Проня (аж руками сплеснула). Так і знала! Що це ви, до нас у гості?

Секлита (знов випива чарку). Як бачиш, небого!

Проня. У нас сьогодні не прийомний день.

Секлита. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!

Проня. Необразованість! Не розумієте: у нас сьогодні прийому нема!

Секлита. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?

Проня. З вами говорити — гороху наїстись!

Секлита. їж, серце, «та дивись, аби не збубнявів.» Проня. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?

Явдокія Пилипівна. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?

Прокіп Свиридович. Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!

Проня. Поніма вона у моді толк! (Набік). Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою — пропала я!

Секлита Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!

Прокіп Свиридович. Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!

Проня. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.

Секлита. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!

Явдокія Пилипівна. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!

Проня. Хіба їй розум завадить!

Секлита. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! (П'є). Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.

Прокіп Свиридович. Та це вже третя.

Проня (до матері). Що ж це ви зі мною робите?

Явдокія Пилипівна. Та я попросю...

Секлита. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викута йте ж! (Налива і подає).

Прокіп Свиридович Сдивиться з страхом на Проню). Та воно конечне... (Простяга боязко руку).

Проня (до матері). Господи, що ж де? І він почне частуватися?

Явдокія Пилипівна. Годі, годі, Свиридовичу! Не

думай!

Прокіп Свиридович. Та одну... уже б час...

Секлита. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!

Прокіп Свиридович (озирається і чуха потилицю). Одну б!

Проня. Бо це не шинок.

Секлита. Хіба в шинку тільки й п'ють?

Проня. Раз у раз у шинку, а в образованних домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).

Секлита. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!

Проня. Не діждете!

Явдокія Пилипівна. Що це ви, сестрсИ, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?

Секлита. Руки не одпали б!

Явдокія Пилипівна. Після пенціона?!

Проня аж тремтить од злості.

Прокіп Свиридович (до Проні). Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п'є дві чарки і зами- ка в шафі).

Секлита. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!

Проня. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!

Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!

Проня. Оту й товчіть, а мене вже вчено!

Секлита. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!    ,

Явдокія Пилипівна. Не вашого, сестро, розуму діло!

Проня (до матері). Та попросіть її на виступці!

Прокіп Свиридович (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!

Секлита. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба на знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б'є кулаком об кулак).

Проня. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!

Секлита. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!

Проня (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!

Прокіп Свиридович. Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (Затцка вуха).

Явдокія Пилипівна. Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!

Секлита. Як у чаплі!

Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що...

Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!

Секлита. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!

Прокіп Свиридович. Яке я хамло?

Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! ^Кеніть її звідси!

Секлита (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лима- риху гнати? Ах ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику, як цуциків, а вони й губи розвішали! ^

Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!

Секлита. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!

Проня (одступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!

Секлита. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).

Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!

Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?!

Проня. Вон, boh! Мужва немита!

Секлита Сдає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!

 

ВИХІД IX

Ті ж без Секлити.

Проня (плачучи). Ось який ваш рід!

Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

Прокіп Свиридович. Сестра матері...

Проня. То й цілуйтесь з нею!

Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!

Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!

Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

Проня. Баба з воза — кобилі легше!

Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?

Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!

Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвастов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!

Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

Старі повернулись виходити.

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

ВИХІД X

Ті ж і Xимка.

Химка (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!

Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!

Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!

Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.

Проня (схоплюється). Ач, вона, каторжна! Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!

Xимка. А я винна?

Проня. І наймичок таких дурних держите! Химка (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула... Чи пускати? Проня. Ой лишенько! Він чув?!

Химка. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!

Проня. Зарізала вона! Ну, що його робити?!

Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?

Проня. Та він, жених мій.., Голохвастов...

Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!

Проня. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті... От шкандаль! Прибирайте, мамо!

Всі кидаються прибирати; Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки.

Килима, килима дайте сюди... того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте^фіселко.

Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката... Ледве й зсунеш! Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?

Проня. Та цей; стеліть же швидче!

Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!

Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!

Xимка. Та й приберу... мов пожар... почека!

Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей! (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!

Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла). Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!

Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Хим- ка взяла до самоваря та й не принесла!

Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!

Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!

Проня. І того не хочете для дочки зробити?!

Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду...

Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!

Xимка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!

Проня. Кади! Кади!

Xимка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).

 

ВИХІД XI

Проня сама.

Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!

Химка. Чого просити?

Проня. Панича клич!

Химка. Так би й казали! (Пішла).

ВИХІД XII

Голохвостий і Проня.

Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за ве- ликоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

Проня мовчить.

Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню ГЇрокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу...

Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли... Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожа- луста!

Проня. Авжеж.

 

 

 

ВИХІД XIII

Ті ж, старі Сірки й Химка.

Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко в довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.

Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).

Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна... Дуже раді, просимо!

Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!

Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!

Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!

Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.

Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канавою?

Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Гала- хвастов, а то необразованна мужва коверкаеть.

Проня. Разумєється.

Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!

Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули... Так ви, значить, не його, не цш люрника синок?

Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма...

Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?

Явдокія Пилипівна. Куди вже там?!

Прокіп Свиридович. Так, так...

Яку хвилину тихо.

Химка (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?

Проня (аж схопилась). Іди собі!

Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.

Прокіп Свиридович. Гм, гм... дак ви уже цилюр- ні не держите?

Проня. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!

Явдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як- таки!..

Прокіп Свиридович. Ій-богу, забув... стара вже пам'ять...

Голохвостий. Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паро- вицями; пудрй, лямбра, дикалони, брильянтини!

Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!

Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!

Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвозд- ки або сєрка!

Явдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.

Проня. Пхе!

Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли... што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!

Явдокія Пилипівна (до Прокопа Свиридовича). От багатий!

Прокіп Свиридович (до неї). Правда.

Проня. Ви очінно добрі.

Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхож- денії главная хворма — вченость. Потому єжели человек учений, так йому уже свєт переменяється; тогдй, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому... пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?

Проня. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!

Явдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилась: не жаліли кошту — всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні... яких квіток позаводить...

Проня. Мамонько!

Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?

Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!

Прокіп Свиридович. Аж страшно!

Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?

Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить... Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки...

Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!

Прокіп Свиридович. Вони курять?

Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.

Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!

Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!

Прокіп Свиридович. Вагню!

Химка виходить з повною покришкою жару.

Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!

Химка. Так і казали б, а то «вагню»...

Явдокія Пилипівна почина шукати.

Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).

ВИХІД XIV

Т і ж без Голохвостого.

Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?

Явдокія Пилипівна. Та яж мовчала...

Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!

Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими...

Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.

Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені...

Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?

Проня. Та ідіть, ідіть, кажу... от наказаніє!

Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по- модньому!

Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!

Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.

 

ВИХІД XV

Проня й Голохвостий.

Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!

Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.

Проня. Ваша папіроска шкварчить.

Голохвостий. Ето в груде моєй-с!

Проня. Чого?

Голохвостий. Од любви!

Проня. Ах, што ви!

Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому; у вас столько баришень...

Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, ГЇроню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа,— і больше в нікоторому мєстє.

Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?

Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.

Проня. Чого ж погібший?

Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєр- кова. Ах, но єжелі б золотом ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?

Голохвостий. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну, сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...

Голохвостий. Ви не вєрите? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жиги на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).

Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!

Проня. Ой страшно!

Голохвостий. Не безпокойтесь... обхождєніє по- німаю...

Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна... буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!

Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.

Ні, стійте!